Ознаки раку сечового міхура у пацієнтів після 50 років
Рак сечового міхура – це небезпечна онкологічна хвороба, пов’язана з розвитком злоякісного новоутворення в слизовій оболонці або порожнині органу. Середній вік хворих з таким діагнозом становить 60-65 років. Причому у чоловіків пухлина розвивається набагато частіше, ніж у жінок.
Чому виникає рак сечового міхура?
До факторів ризику, які збільшують ризик розвитку злоякісної пухлини сечового міхура, відносяться:
- Куріння. У курців хвороба виникає в 4-7 разів частіше, ніж у людей, які не палять.
- Вік. Ризик розвитку раку сечового міхура збільшується з віком. Більше, ніж 90% пацієнтів з таким діагнозом – це люди старше 55 років.
- Стать. У чоловіків хвороба діагностується в 3-4 рази частіше, ніж у жінок. Але у жінок пухлина частіше стає причиною летальності.
- Вплив на організм хімічних речовин. В тому числі опромінення, робота та проживання в несприятливій екологічній ситуації.
- Прийом деяких лікарських засобів. Наприклад, доведено, що деякі анальгетики з фенацетином у складі, при тривалому використанні підвищують ризик захворіти на рак сечового міхура в 2-6 разів.
- Хронічні патології сечового міхура. До них можна віднести сечокам’яну хворобу, інфекції та використання катетера у паралізованих пацієнтів.
- Проведення хіміотерапії негативно відображається на стані та здоров’ї сечового міхура. Через це у пацієнтів після такого лікування підвищується ризик розвитку злоякісної пухлини органу.
- Висококалорійне харчування.
Симптоми раку сечового міхура
Зазвичай хвороба має виражену симптоматику. Але інколи пацієнти не помічають характерних змін або списують їх на інші проблеми. До основних ознак раку сечового міхура відносяться:
- гематурія – поява крові в сечі є основним проявом злоякісної хвороби;
- часте та болісне сечовипускання;
- часті нічні позиви до сечовипускання;
- біль у попереку (частіше з однієї сторони);
- втрата апетиту та ваги.
Симптоми хвороби у чоловіків та жінок старше 50 років дуже схожі. Зазвичай першою ознакою стає поява крові в сечі. З таким симптомом стикається близько 93% хворих. Іноді кількість крові настільки незначна, що визначити її наявність можна лише під час лабораторного дослідження сечі.
З часом, коли злоякісна пухлина починає збільшуватися в розмірах, ємність сечового міхура зменшується, тому пацієнт частіше відчуває позиви до сечовипускання, а сам процес стає більш болючим. При цьому гематурія посилюється, що може призвести до анемії. Детально про ознаки раку сечового міхура на різних стадіях розвитку пухлини читайте на сторінці https://www.clinic-target.com/uk/rak-mochevogo-puzyrya-prichiny-simptomy-diagnostika-lechenie/.
Загальний аналіз сечі не є специфічним діагностичним методом раку сечового міхура, адже гематурія може виникати й через інші причини, наприклад, при сечокам’яній хворобі або деяких сечостатевих інфекціях.
У деяких випадках поява нових симптомів вказує на те, що атипові клітини поширилася в інші органи. Якщо це легені, хворий скаржиться на задишку та постійний кашель. При метастазах в печінку виникає жовтуха та біль у правому підребер’ї, в кістки – часті переломи та біль у кістках.
Головним симптомом раку сечового міхура вважається макрогематурія, коли кров можна побачити неозброєним оком, та дізуричні розлади (різкий біль, порушення сечовипускання). Виразність клінічної картини визначається стадією патологічного процесу.
Лікування раку сечового міхура
Основним методом лікування раку сечового міхура є хірургічна операція, під час якої хірург видаляє пухлину та тканини, які її оточують. Додатково хворому можуть призначати хіміо- та променеву терапію. Курс лікування підбирає онколог індивідуально для кожного пацієнта. При цьому враховується вид та стадія раку, наявність супутніх захворювань, вік та загальний стан пацієнта.
В Києві пройти ефективне лікування раку сечового міхура можна в клініці Таргет https://www.clinic-target.com/uk/. Провідні онкологи медичного центру мають великий досвід успішного лікування злоякісних пухлин та використовують лише сучасні передові технології для боротьби з раком, що підвищує шанси на одужання та досягнення стійкої ремісії.
